Електронна газета
“ТАТО”
міжнародної громадської організації “Міжнародний Союз Мужніх Татусів”
  • Головна
  • Новини
  • Законотворча діяльність Ради МСМТ
  • Публікації
  • Про долі татів і дітей
  • Благотворительность
    Ресурсний центр ГУРТ
  • fatherly_destiny / События

    Последнее обновление: 01.01.2005, 12:22, Просмотр №


    Вернуться 
    Напечатать Печатать
    Сохранить на диск ( 6 bytes)
    Добавить в избранное
    Описание:
    -Коли закінчиться війна? - прошепотів він, різко зупинившись біля плакучої верби. У відповідь вітерець погайдав вербовими гілками…

    Коли закінчиться війна?..
    Коли закінчиться війна?..


    …Юрко раптово прокинувся від голосного стогону. Зістрибнув з ліжка й миттю опинився біля постелі, де батько марив уві сні.
       -Татку, прокинься, заспокойся. Усе гаразд. З тобою я, - легенько термосив його син, - твій Юрко.
       -Так, здається, наснилося... - пояснив Іван, витираючи холодний піт з чола тильною стороною долоні.
       -Знову війна?
       -Ні. Хоча так, це також війна. Тільки тут, в Одесі. І зараз. Більш жорстокіша, нелюдська. Як бої без правил. Ти розумієш, синку?
       -Так, батку, я вже дорослий. Усе розумію. - Юрко ліг у свою постіль, вкрився теплою ковдрою і за кілька хвилин міцно заснув.
       Іван нерухомо лежав у ліжку. Усе життя пронеслося перед очима яскравими епізодами.
       Народився він улітку 1960 року в селі під Одесою в родині колгоспника, що складалася з дев'яти осіб. Шестеро сестер-бешкетниць не ддозволяли нудьгувати. Батько був водієм ГАЗа, мати - господинею дому. З дитинства Іванко полюбив техніку і землю. Косив улітку траву й насолоджувався пахощами духмяного сіна. Звідтоді найкрасивіші квіти для нього - польові!
       Після закінчення технікуму працював будівельником-залізничником у Тернополі. Кремезний міцної статури хлопець служив у десантних військах під Львовом. А в грудні 1979 року був спрямований в Афганістан. У травні 1980 року під час штурму палацу Аміну був важко поранений у хребет та госпіталізований у Кушху-Термез-Ташкент. Після декількох операцій його комісували з армії інвалідом першої групи.… Але жити треба.
       Оженився. Вступив в Одеський інститут зв'язку імені Попова. Народився Юрко, відтак Дімка. Іван закінчив інститут успішно. Але працювати не довелося - давні рані постійним все наростаючим болем нагадували про себе. Надивившись на муки чоловіка, дружина не витримала і, забравши меншого сина, пішла гень. Важко пережив чоловік руйнування сім'ї. Але старший, Юрко, котрому не було тоді ще й восьми років, залишився з ним. Рідна кровиночка! І біль, і турботи, і тривоги, й радосщі!.. Заради сина варто жити далі. Це ж його живе продовження!
       Так пролетіло ще десять років. На меншого сина добровільно платив аліменти, як міг періодично брав участь у його вихованні.
       Але 2000 рік міг виявитися трагічним. Фізичні навантаження Іван переносив стоїчно, однак організм не витримував через поранення. Потрібна була термінова операція на серці в інституті імені Амосова в Києві. Треба було негайно десь дістати 4 тисячі доларів США. Грошей таких не мав, ніхто не хотів допомогти. Довелося піти на крайність. Продав квартиру. На серці замінили клапан на штучний. З'явилися нові проблеми з медикаментами, без яких неможливе майбутнє життя. На 230 гривень "афганської" пенсії на двох не розженешся... Добре ще хоч райрада в Одесі допомогла, надавши йому і неповнолітньому сину однокімнатну квартиру.
       Але 2002 рік ще підкинув неприємних сюрпризів: нові випробування волі. Друга операція на серці - шунтування коронарної судини. Довелося позичати гроші. Знову в Києві. Нарешті розрахувався з боргами. Юрко став студентом юридичного інституту МВС в Одесі. Яка радість і батьківська надія!
       А доля не вгамовується. І знову удар нижче пояса!
       Нове керівництво райради ухвалило рішення про виселення Івана з сином з квартири, оскільки її було надано нібито неправильно.
       "Невже тепер, коли минуло три роки на вулицю?! - не дає спокою тривожна думка. Невже таке можливе?" Поранене в прямому і переносному сенсі серце б'ється, мов птаха.
       Промайнув перед очима вчорашній день: ...Уранці знову нагадали про себе тілесні рани. Біль тієї війни в Афганістані оселилася тепер навічно: і в знесиленій душі, і у виснаженому тілі. Але підлікував Юрко - привітав з днем Захисника Вітчизни. Яке це велике щастя - чути синові теплі слова підтримки!
       Встав, спираючи на милиці, енергійно покрокував до ванни. Чисто поголився. Вдягнув форму, усі бойові нагороди.
       Снідати не став, поспішив до райради. Сьогодні прийом у Голови. Іванові конче потрібно зустрітися з Головою. Зрозуміє ж він ветерана, не залишить його, інваліда, з сином на вулицю. Надія ще жевріла. Згадав, що має ще привітати із святом друзів, однополчан. Але це - потім: "От зустрінуся з Головою, той заспокоїть".
       У райраді народу вже зібралося багато. Чекали довго. Нарешті, секретар повідомила: "Прийом переноситься на кінець березня. У нас сьогодні свято".
       Слова боляче полосонули по серцю, мовби осколок гранати, що розірвалася. "І це замість поздоровлень?!" - герой-афганець не міг повірити в реальність того, що відбувається. Але це не був жахливий сон.
       -Коли закінчиться війна?.. - вигукнув він, розвертаючись на милицях.
       -Що? - спантеличено закліпала очима дівчина. Дехто покрутив пальцем біля скроні: "Дах поїхав у мужика. Або вже випив зайвого. Вояка!"
       Він не почував болю. Руки стискали милиці, що несли його уздовж вулиці рідного міста, повз голі сірі жалобні дерева. "Мені нікуди більше спішити. Мені нікого більше любити", - плуталися в голові слова відомої пісні. Це нібито про нього, Івана.
       -Коли закінчиться війна? - прошепотів він, різко зупинившись біля плакучої верби. У відповідь вітерець погайдав вербовими гілками...
     
    P.S.: Наш герой є членом міжнародної громадської організації Міжнародний Союз Мужніх Татусів. Бажаючі написати йому слова підтримки чи надати допомогу можуть написати за адресою МСМТ: а/с 61, м.Слов'янськ, Донецька область, 84122 чи зателефонувати: (06262) 3-88-92.
     

    Євген Коновалов,
    головний редактор електронної газети "Тато"
    Міжнародного Союзу Мужніх Татусів.

      © Web-майстр - Михайло Коновалов 
    © Головний редактор - Євгєн Вєга 
    ©Всі права захищені
    © При передрукуванні матеріалів, посилання на ел. газету "Тато" міжнародної громадської организації "Міжнародний Союз Мужніх Татусів" обов'язкова
    Ел. газета "Тато" виставлена при підтримці хостингу Giga.com.ua