Електронна газета
“ТАТО”
міжнародної громадської організації “Міжнародний Союз Мужніх Татусів”
  • Головна
  • Новини
  • Законотворча діяльність Ради МСМТ
  • Публікації
  • Про долі татів і дітей
  • Благотворительность
    Ресурсний центр ГУРТ
  • fatherly_destiny / События

    Последнее обновление: 01.01.2005, 12:22, Просмотр №


    Вернуться 
    Напечатать Печатать
    Сохранить на диск ( 5 bytes)
    Добавить в избранное
    Описание:
    Дужій людині в такому стані непереливки, а що казати про нього самого - інваліда першої групи з дитинства?…

    …І відтанула душа.
    …І відтанула душа.


         Олександр лежав горілиць на старезному, напіврозламаному дивані. Тридцять років цей диван слугує господарю. Давно вже час його викинути та хоч якось відремонтувати свої чотирнадцять з гаком квадратних метрів житлоплощі в тіснющій комуналці, але...
         Обсіли його думи. Невеселі думи втомленої напівголодним напіводиноким життям людини. Пригадався фатальний 1983 рік. Тоді захворів на жовтуху. Дужій людині в такому стані непереливки, а що казати про нього самого - інваліда першої групи з дитинства? Довелося розрахуватися з фабрики, зі свого фотопортретного цеху, де двадцять років пропрацював художником-ретушером. Це там він остаточно "посадив" зір, а потім ще й потрапив у автомобільну аварію, через що додалося проблем й з пересуванням. На той час сину Юрку якраз виповнилося два роки, тоді ж дружина, як кажуть, повіялася-загуляла. Який чоловік з таким змириться? Подав на розлучення, бо за рішенням суду мати дитини за аморальну поведінку та безучасність в житті малюка була позбавлена батьківських прав. Відповідальність за виховання сина та вирішення всіх проблем (у тому числі й утримання дитини) Олександр взяв на себе. Так і живуть до сьогодні - син Юрко і його тато-інвалід Олександр Миколайович - Дмитрієнки. Важко? Так. Але співчутливі слова завжди відкидає мужній татусь: "Рузвельт також був інвалідом, але керував країною. Досі американці згадують його, як найкращого президента". І ось вже стільки років з честю гідно виконує свій батьківський обов'язок. Бо дебела квітуча жінка, маючи можливість виховувати дитину, надала перевагу безтурботному окремому особистому життю, наповненому розваг. Та Бог їй суддя! Олександру навіть шкода її, бо не розуміє ця жінка що вона втратила. Молодість та краса з роками пов'януть, а діти - наше живе продовження - стимул до нових справжніх життєвих перемог, хоча і невеличких, але які вдається одержувати щоденно татам-інвалідам…
         Але сьогодні Олександр овіяний смутком. Юркові днями виповниться 17 років. Що йому подарувати пам'ятне, щоб було від батька? Як влаштувати в домі свято? Може ж хоча півкіла масла купити та п'ятеро яєць, щоб відсвяткувати? Бо на краще грошей в хаті зась... Не розженешся на 55 пенсійних гривень. Господи, та яке там-пам'ятне? Хоча б підлікувати хлопця як слід, на ноги поставити, щоб не далася взнаки через роки Юркова недавня черепно-мозкова травма - потрапив в аварію. Помічає за сином: часто того доймають головні болі. Господи, допоможи. Такий парубок вимахав! Батькова підмога, батькова втіха. Вже трудиться помічником механіка та продавця в автосалоні "Фуджі". Допомагає батьку обходитись...
         За державу соромно. Замість турботи і співчуття - жебрацьке існування, приниження людської гідності. Нікому нема діла до таких найбільш незахищених знедолених неповних татусевих сімей інвалідів. Але саме ці мужні люди та їх діти є золотим скарбом України, генофондом майбутнього нашої країни. Бо саме вони - сильні духом справжні чоловіки - конче потрібні як живий приклад для виховання молоді, для відбудови міцної держави. Діти здебільше повторюють подвиги батьків. І хто заперечуватиме, що свідомо обрати тернистий шлях тату-інваліду - без чиєїсь допомоги виховувати дитину, присвятивши цьому кращі роки життя, - не подвиг?! Цілком свідомо журналісти деяких центральних газет пропонують нагороджувати розлучених татусів-інвалідів, які виховали до повноліття дітей без матері, орденом "За мужність". Та що орден, слабо мерії Одеси надати сім'ї Дмитрієнків гідне житло?
         Сповнений таких думок, пишу про своїх побратимів, бо такий Олександр-не один. І в мене схожа доля, хоча сам мешкаю у місті Слов'янську на Донеччині. Знаю: в Україні живуть десятки моїх побратимів. Нас єднають спільні проблеми, одне горе - інвалідність та відсутність дружини в хаті. І одне щастя - наші діти! І оптимізм, і сила волі, і любов до життя, і відданість Батьківщині. Хоча про нас і забуває влада у сучасний історичний момент, ми не ображаємося. І гуртуємося в громадську організацію - Міжнародний Союз Мужніх Татусів, яку я маю честь очолювати.
         …Невдовзі я завітав до Дмитрієнків, познайомилися (саме в отакому згаданому настрої господаря квартири й застав). "Нарешті, - радісно вигукнув господар. - Я знав, що не один такий, що повинна була народитися організація. Безумовно вона конче необхідна кожному з нас. Я вже відчуваю моральну підтримку, а це так важливо для мене зараз!" Зав'язалася в нас розмова, з'ясовували, чим організація може підтримати Олександра Миколайовича. Та ось повернувся з роботи Юрій. Наварив смачнючої картоплі. Пригощав нею та ще теплим хлібом. Була така смакота! І осяває стомлене випробуваннями татове обличчя щасливою усмішкою, і суворі очі почали випромінювати тепло і наповнюватися незвичайною ніжністю та любов'ю до свого чада. Що в світі може бути смачнішим за шматок свіжого пшеничного хліба та звареної на воді у власному соку картоплі, виготовленої руками твого синочка?!
         Розтавалися ми пізненько. Тисли один одному руки і домовлялися не губитися. Бачив: відтанула душа в Олександра Миколайовича, впевненішими стали його надії. Та й голос - веселішим. Будьмо разом!
         

    Євген Коновалов,
    головний редактор електронної газети "Тато"
    Міжнародного Союзу Мужніх Татусів.

      © Web-майстр - Михайло Коновалов 
    © Головний редактор - Євгєн Вєга 
    ©Всі права захищені
    © При передрукуванні матеріалів, посилання на ел. газету "Тато" міжнародної громадської организації "Міжнародний Союз Мужніх Татусів" обов'язкова
    Ел. газета "Тато" виставлена при підтримці хостингу Giga.com.ua